Спеціальні потреби

“You are so DC”. 5 рис типових вашингтонців


Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».

Старомодні джинси, сумка на поясі, дивний акцент, розгублений вигляд біля турнікетів у метро. Туристів-американців у Вашингтоні одразу впізнаєш. Розрізнити, нарешті, де Білий дім, а де Капітолій, подивитись на величні меморіали Вашингтону, Лінкольну, Рузвельту і Джефферсону, походити по чудових безкоштовних музеях – з американської глибинки до столиці приїжджають цілі сім’ї або великими групами. Загалом місцеві подорожують Сполученими Штатами набагато частіше, ніж їздять за кордон, а більшість населення дотепер не має закордонних паспортів.

Брати й сестри часто вдягнені в однакові футболки, дорослі – у кепках чи панамках і спортивних шортах із кишенями (cargo pants), наче зібрались ловити рибу. Вони стоять зліва на ескалаторі в метро (хоча кожен вашингтонець знає, що стояти треба справа, а зліва - лише іти!), зупиняються посеред тротуару чи біля входів і виходів, уповільнюючи й дратуючи стрімких перехожих-вашингтонців. Вони не звикли до годинних заторів у центрі міста, не вміють поводитись у громадському транспорті.

Коли бачиш цих туристів, розумієш, наскільки неправильно ставити знак дорівнює між «американцями» і «вашингтонцями». А ось що, на мою думку, вирізняє людей, про яких кажуть: “you are so DC..”, «ти – типовий вашингтонець».

«Корінних» вашингтонців майже немає

«Ти/Ви звідки?» - типове запитання під час знайомства у Вашингтоні. Воно не сприймається як образа чи втручання в особисте життя. У Вашингтоні – ледь не кожен приїхав звідкись. 46% населення столиці – чорношкірі, 36% - білі, 11% - іспаномовні, майже 4% – азійського походження. Тут живуть величезні національні групи з Сальвадору, Ефіопії, Камеруну, Китаю, Парагваю.

У Вашингтоні й околицях розташовано десятки університетів, крім того десятки тисяч студентів з усіх штатів приїжджають сюди на літню практику чи починають працювати в офісах конгресменів, федерального уряду, неприбуткових організацій.

В такому мультикультурному середовищі «корінних» вашингтонців, які народились тут і прожили все своє життя, меншість. І місто, штат або країна твого походження – це одна з цікавих тем для розмови.

«Вашингтонці» живуть не обов’язково в Окрузі Колумбія

Округ Колумбія – це штучно створені 177 квадратних кілометрів землі (трохи більше за Голосіївський район), де від 1910 року не дозволено зводити будинки, вищі за 40 метрів, щоб Монумент Вашингтону, Капітолій та інші пам’ятки залишались найвищими спорудами. І хоч в останні роки з’явились комерційні будівлі до 60 метрів заввишки, київських 30-поверхових «мурашників» на десятки під’їздів тут не набудуєш. А отже, житла для всіх охочих звести не вийде. Це значно піднімає ціни на квартири та податки, що змушує багатьох шукати собі житло у передмісті, так званій DC area.

У більшості тамтешніх міст-сателітів на північ, південь і захід від Вашингтона, дуже високий рівень життя, дорога нерухомість, низький рівень злочинності. Наприклад, Арлінгтон у штаті Вірджинія, з якого до центру Вашингтона – три зупинки метро, - нещодавно визнали найбільш спортивним містом США.

Попри це, молодь часто обирає платити за житло більше, щоб жити саме у Вашингтоні, адже там зосереджені бари, ресторани, нічне життя й культурні події. А до мешканців околиць інколи – учорашні жителі маленького містечка у Пеннсильванії чи Джорджії – ставляться трохи зверхньо. Однак за моїми спостереженнями, мешканці так званої DC area мають такі ж звички, як і «столичні».

«Ким Ви працюєте?»

Це майже обов’язкове запитання після «Ти/Ви звідки?» Його головна мета – із моменту знайомства з’ясувати, чи може стати у пригоді співрозмовник і чи варто витрачати на нього свій час. Для українців такий підхід може здатись аж надто матеріалістичним, але чимало вечірок і культурних заходів вашингтонці відвідують із однією метою – обростати корисними контактами.

Зустрічають за одягом

Dress to impress, тобто «одягайся, щоб справити гарне враження» - дуже розповсюджена примітка на культурних заходах. Дрес-код у Вашингтоні важливий, люди найчастіше вдягаються добре, однак не надмірно яскраво. У годину пік метро заповнене чоловіками у костюмах, жінками – в офісних сукнях. Взуття найчастіше зручне, без високих підборів, однак часто жінки перевзуваються на роботі. Зокрема, тому що це вимоги у багатьох урядових офісах, на які працює третина усього населення Вашингтона й околиць.

Політична й міжнародна підкованість

Активність американців на останніх виборах президента 2016 року не сягнула й 60%. При цьому лише 36% американців може знайти Північну Корею на карті світу.

На відміну від більшої частини мешканців США, Вашингтонці до цієї статистики переважно не входять. Вони, часто через робочу необхідність, слідкують за новинами, говорять іншими мовами, розбираються у міжнародній політиці.

Також за статистикою, вони більш освічені. Прилеглі до Вашингтона штати – Меріленд і Вірджинія – на другому й шостому місцях у рейтингу найбільш освічених штатів країни, де оцінювались «рівень освіти дорослих, старших за 24 рои, якість місцевої освіти, расові та гендерні показники у прогалинах в освіті».

Торік до 24 серпня ми запитували людей на вулиці про те, що вони знають про Україну. Як виявилось, ті, хто живуть або працюють у Вашингтоні, чули про цю частину світу набагато більше, ніж туристи з Техасу чи Айдаго.

Розмова про політику – яку разом із релігією і грошима вважають темами-табу у класичному розумінні, – у Вашингтоні часто стає частиною small talk. Цього неможливо уникнути: місто, де третина мешканців працює на уряд, не може не бути заполітизованим.

І ще кілька моїх улюблених цитат самих вашингтонців про те, що дійсно означають їхні деякі сталі вислови:

«Я в метро, буду за п’ять хвилин».
ПЕРЕКЛАД: «Я буду за півгодини й розповідатиму жахливі історії про потяг, що зійшов із рейок, затримки руху на гілці й надзвичайні ситуації на станції».

«Я працюю в офісі такого-то сенатора».
ПЕРЕКЛАД: Моє почуття власної важливості перевищує мою річну зарплату.

«Поїдемо туди на Убері?»
ПЕРЕКЛАД: «Іти три хвилини. Ми могли б і пройтись, але це ж лише коштуватиме 12 доларів».

«Ходімо на happy hour?»
ПЕРЕКЛАД: «Я інтерн, або молодий випускник вишу, мені мало платять. Я хочу заглушити біль. Давай вийдемо з роботи о 5-й і вип’ємо дешевого алкоголю».

«Я не можу, я пізно закінчую роботу».
ПЕРЕКЛАД: «Я юрист, лоббіст, консультант, і моя душа поступово вмирає. Але година моєї роботи коштує більше, ніж твоя місячна оренда квартири».

«Ми гарно повечеряли на 14-й Стріт»
ПЕРЕКЛАД: «Ми чекали на столик дві години у черзі і витратили 150 доларів на вечерю на двох. 150 доларів!»

Моя квартира коштує лише 1 950 доларів на місяць».
ПЕРЕКЛАД: «Шафа в будинку моїх друзів, що живуть за містом, більша, ніж ціла моя квартира».

«Я живу у підвальному приміщенні»
ПЕРЕКЛАД: «Я живу наодинці у підвалі. Я рідко бачу сонце. Мої друзі часом непокояться за мене. Я лише й роблю, що дивлюсь серіали на Нетфліксі».

Передрук та інше використання матеріалів, розміщених на цьому веб-сайті, дозволяється за умови посилання на джерело.

Дивіться також: Рік в американській школі - досвід учасниць програми обміну з України. Відео

Рік в американській школі - досвід учасниць програми обміну з України. Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:06:29 0:00

  • 16x9 Image

    Марія Прус

    Журналіст української служби "Голосу Америки", висвітлює широке коло тем, від політичних новин і проблем системи охорони здоров'я – до соціальних і культурних подій. У Києві працювала на багатьох українських телеканалах, зокрема UA: Перший (Перший національний телеканал України), «П'ятий канал», ТРК «Ера». У листопаді 2016-го з Вашингтона висвітлювала американські вибори в ефірі українських каналів. Отримала ступінь магістра Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Facebook Forum

Інше за темою

Вишиванки захоплюють світ. Інтерактивна мапа

XS
SM
MD
LG