Спеціальні потреби

Життя перед екраном: Чим загрожує людині відрив від природи?


Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».

Моє дитинство, як і у багатьох моїх ровесників, проходило на природі. Ми годинами грали в лісі, який починався відразу за сусіднім будинком і тягся на кілометри, лазили по деревах, рвали квіти, купалися в річці, збирали гриби і ягоди, будували курені і прикладали до ранки подорожник. У школі ми вели «Щоденник спостереження за природою», а влітку їздили на море і ходили в гори. Але при цьому мало що знали про екологію, а турбота про навколишнє середовище в кращому випадку полягала в зборі макулатури.

Тоді я цього не помітила, але в юності природа зникла з мого життя. Контакт з нею обмежувався нечастими поїздками на дачу або в Болгарію на море, а також - бродячими псами перед будівлею телецентру на київському Сирці.

Коли я у США познайомилася з майбутнім чоловіком, на одне з наших перших побачень він запросив мене на так званий «хайк». Я не знала, чого очікувати, тому, як порядна українська жінка одягла сукню і туфлі на підборах. Хайк, як виявилося, - це ходіння по вкритій гравієм або асфальтованій «стежці здоров'я», куди американці приходять в спортивному одязі, іноді з собаками або приїжджають кататися на велосипедах.

Такі «хайки» - дуже популярний відпочинок у американців. У США - сотні, якщо не тисячі стежок для прогулянок в лісі, а найвідоміша з них – Аппалачська стежка тягнеться на 3488 км через 15 штатів. Майже всі вони в прекрасному стані. Кожен бажаючий може «усиновити» стежку, тобто регулярно перераховувати кошти на її утримання, за що благодійнику встановлять іменну табличку. Майже всі лавки в парках або уздовж стежок з іменами тих, хто їх профінансував.

Аппалачська стежка тягнеться на 3488 км через 15 штатів.

Величезна у США і кількість парків - 59 тільки національних, які займають територію в десятки і сотні кілометрів, а в кожному містечку є і свої місцеві.

Після того, як американці звернули увагу на екологію, тут виконали величезну роботу. Коли приїжджаєш з України, перше, на що звертаєш увагу, - це чисте повітря і величезна кількість зелені навколо. Складно уявити, але річка, що протікає вздовж студентського містечка Університету Огайо, де я навчалася, колись була настільки брудною, що самозапалилась. На честь цієї події варять місцеве пиво «Палаюча річка». Тепер там можна ловити рибу.

І все це робить американців розумнішими, спокійнішими і здоровішими. Щоправда, цими досягненнями може не скористатися наступне покоління американців, оскільки у молоді порушується контакт з навколишнім середовищем. У своїй книзі «Остання дитина в лісі» дослідник Річард Люв, опитавши три тисячі дітей і батьків, прийшов до висновку, що нинішнє покоління зовсім не буває на природі. Він цитує хлопчика, який зізнався, що любить грати вдома, тому що там …розетки. Для багатьох з них природа - один з варіантів заставки на комп'ютері.

Сандра Хофферф з Мерілендського Університету підрахувала, що з 1997 по 2003 рік кількість дітей 9-12 років, які гуляють в лісі, ловлять рибу, грають на пляжі або займаються садівництвом, зменшилася вдвічі.

Серед малечі справи ще гірше. У Шотландському університеті, встановивши датчики на зап'ястя трирічних дітей, виявили, що фізично активними вони бувають всього 20 хвилин в день! І проблема ця - міжнародна. Люв наводить витяги зі статті в газеті міста Аддис-Абеба, де журналіст журиться, що ефіопські діти зовсім перестали грати на природі.

Одна сім'я обурювалася, що їхній дочці забороняють крейдою малювати на парковці біля будинку.

Звичайно, серед очевидних причин в США - боязнь випускати дітей одних з дому, а також популярність телевізора і комп'ютерних ігор. Але є й інші.

Одне з таких Люв називає збільшенням ролі «приватного уряду» - кондомініумів, кооперативів мешканців і асоціацій. Вони встановлюють власні правила, які можуть обмежувати гри дітей в житлових селищах: і по газонах не ходи, і квіти не рви, і по деревам лазити зась. І навіть у власному подвір’ї може бути заборонено будувати курені (не по всій країні, а там, де місцева влада запровадила таке правило).

Одна сім'я обурювалася, що їхній дочці забороняють крейдою малювати на парковці біля будинку. Хоча там, крім як малювати на асфальті, дитині взагалі нічого робити. З одного боку, почуття мешканців зрозумілі, а з іншого - це відбиває у дітей охоту виходити з дому. Їм не цікаво просто ходити по доріжках і дивитися по сторонах, особливо, якщо це заняття порівнювати з комп'ютерними іграми.

Подібні правила встановлюються і місцевою владою в парках з метою захисту навколишнього середовища. Наприклад, в місті Сан-Дієго потрібен особливий дозвіл, щоб зірвати рослину, а також забороняється «ранити» дерева. Якщо дитина залізе на дерево і зламає гілку, то ось, є стаття.

Хоча у багатьох американців власні будинки, дворики в них часто мініатюрні, а в таунхаузах – так і зовсім розміром з могилку. Спільних дворів тут практично немає. З дітьми, як правило, гуляють на дитячих майданчиках, що добре робити із найменшими дітьми, а от вже семирічна дитина, з власного досвіду, з мамою на гойдалку може не захотіти йти.

По-перше, зменшується використання почуттів і, як наслідок, гальмується їх розвиток.

І втрата зв'язку дітей з природою, як, втім, і дорослих, веде до психічних і фізіологічних порушень. Це покоління дітей, твердять американські ЗМІ, може стати першим в історії США з тривалістю життя коротше, ніж у їхніх батьків.

Спираючись на дослідження, Люв в своїй книзі називає такі наслідки. По-перше, зменшується використання почуттів і, як наслідок, гальмується їх розвиток. Жуючи попкорн перед телевізором, діти використовують зір, слух і смак, але почуттів-то у нас п'ять, а не три.

По-друге, це, звичайно, ожиріння. Організований спорт - три години, а то й менше в тиждень, яким займаються не всі діти, - не врятує. Ми і спортом займалися, і бігали годинами у дворі та в лісі. Існує пряма задокументована залежність між тим, скільки часу діти проводять на природі, і їх фізичною формою.

По-третє, це такі психологічні розлади як синдром дефіциту уваги з гіперактивністю і дитяча депресія. Деякі дослідження вказують, що час, проведений на природі, допомагає дітям краще концентруватися і протистояти стресам, а також - покращує їх когнітивні здібності. Діти, та й дорослі, в лісі заспокоюються і розумнішають. Люв підозрює, що про це замовчують через підступи психіатрів і фармацевтичних компаній. Спробуй конкурувати з сусіднім гаєм!

І для того, щоб отримати позитивний ефект від контакту з природою, зовсім необов'язково переїжджати в Амазонські джунглі. Навіть фікус в горщику - вже якийсь внесок в покращення здоров'я сім'ї.

Біг в парку або в лісі набагато кориснішій для здоров'я, ніж на біговій доріжці в спортзалі.

Дослідження в Норвегії і Швеції показали, що дошкільнята, які грають на майданчику з природним покриттям, кущиками і травою, випереджають у фізичному розвитку однолітків, які грають на майданчику зі штучним покриттям.

Англійські і шведські дослідження вказують на те, що біг в парку або в лісі набагато кориснішій для здоров'я, ніж на біговій доріжці в спортзалі.

І хоча сучасні діти на природі проводять менше часу, ніж їхні батьки, необхідність берегти навколишнє середовище їм прищеплюється досить активно. Мій син ще з садочка приносив наклейки, що пояснюють на доступному для дошкільнят рівні необхідність сортувати сміття. Однак, без особистого досвіду і знання місцевої флори і фауни захист природи перетворюється в чисту абстракцію - на зразок боротьби за мир у всьому світі - і набрані темпи піклування про неї в США, турбується Люв, згодом загальмуються.

Передрук та інше використання матеріалів, розміщених на цьому веб-сайті, дозволяється за умови посилання на джерело.

Дивіться також: 5 необхідних кожному навичок, які дає американська освіта. Відеоблог

5 необхідних кожному навичок, які дає американська освіта. Відеоблог
please wait

No media source currently available

0:00 0:05:05 0:00

  • 16x9 Image

    Тетяна Ворожко

    Ведуча програми «Студія Вашингтон», журналіст та редактор. Фокусується на висвітленні українських питань у Конгресі, прямих включеннях із місця подій, американській політиці. Працювала репортером газети «Киевские Ведомости» та програми «Погляд у світ» (УТ-1), сценаристом та журналістом культового шоу «Без Табу з Миколою Вереснем» (1+1). Дописувала до десятка газет і журналів. Співпрацювала з CNN та BBC. Після навчання у США обійняла посаду радника Координатора проектів ОБСЄ в Україні з питань мас-медіа, де протягом двох років запустила десятки проектів, спрямованих на розвиток вільних ЗМІ та зменшення напруги між регіонами країни. Автор двох книг та документального фільму (канал СТБ). Здобула диплом магістра історії КНУ імені Тараса Шевченка та магістра журналістики Університету штату Огайо (Атенс). Мама сина.

Facebook Forum

Інше за темою

XS
SM
MD
LG